28 апр. 2011 г.

Письменниця Ірен Роздобудько з своїм чоловіком відвідала Житомир. ФОТО

 Вчора, 27 квітня, у центрі інтелектуального дозвілля «Кавоманія+Книгоманія» презентували свої нові праці - письменниця Ірен Роздобудько та бард Ігор Жук.

Представник «Кавоманія+Книгоманія» – Ігор Шурпан, з захватом зазначив, що квітень видався досить насиченим на письменників у Житомирі. Так, за місяць тут побували: Андрій Курков, Сергій Жадан, Артем Полежака.

І.Роздобудько цього разу презентувала книгу «Мандрівки без сенсу і моралі». Це розповідь, у стилі «travelling» про її мандри країнами світу. Книга і пригодницька і документальна одночасно, бо все що у ній написано – підкріплено, зробленими нею фотографіями. Це пригоди туристки, веселі, позитивні, цікаві. Але це аж ніяк не туристичний буклет по країнам.

Пані Роздобудько розповіла одну з історій, яка описана у книжці. «Ми були із подругою у музеї виробів народного мистецтва, у Малазії. І там були воскові фігури малайзійських жінок, які присіли, дуже натурально, і саджали рис. Крім нас там нікого не було. А от у вашому музеї космонавтики, за нами сьогодні ходила бабуся, буквально наступаючи на п’яти, щоб не дай Бог, ми не попсували ті експозиції. А там, у Малазії все навпаки – там ця бабця десь спить, і ти ходи там, роби що хочеш. Я перелізла через загорожу до цієї жіночки, присіла і попросила подругу мене сфотографувати. Ну, думаю, нікого не має – по хуліганю. І в цей час, коли я присіла – заходить величезна група японців. Ви якщо знаєте, ну бачили може японських туристів – вони особливі! Вони завжди ходять великою групою. Якщо хтось зупиняється і фотографує - вони стають , і так само фотографують тільки це. Якийсь такий колективізм присутній. І вони вже якраз зайшли сюди. Мені вже вставати не зручно. Подруга націлилась фотооб’єктивом, і вони стали біля неї і теж фотографують, думаючи , «ага, людина фотографує, значить щось цікаве, значить треба теж фотографувати. І почали клацати, їх людей 20 десь було. А мені вже все затерпло, і я поворухнулась і підвелась. Тоді 20 японців заверещали, замахали руками – ой, що там було! Я думаю, що робити? Я їм так вклонилась, вони заплескали в долоні і потім попросили – а зробіть так ще, будь ласка!. Ну я думаю, ну ладно, що мені шкода, я нахилилась. І подруга мене сфотографувала, і ця фотографія певно ще є в когось, у японців. Тобто все це що у книзі, це все чиста правда.»

Крім цієї книги, вона презентували і інші. Зокрема – першу в Україні дитячу книжку для сліпих дітей, написану шрифтом Брайля. Називається вона «Ірен Роздобудько про Блеза Паскаля, Вольфі Моцарта, Ганса Андерсена, Катрусю Білокур та Чарлі Чапліна» «Мені коли привезли її додому – я плакала.

 Ця книжка, тобто у такій формі вийшла саме завдяки читачам та їхнім батькам. Було підраховано – яку книжку більше продають, і цю книжку переклали на шрифт Брайля. Мене вразило те, що за 20 років існування нашої держави, як незалежної держави – це перша книжка, видана за 20 років, для маленьких, незрячих дітей. Її збирають вручну. В Україні не має навіть гідного паперу, щоб проколоти ці дірочки. Вона не тривка, вона буде жити 5 років, і потім вони (діти) її затруть. Видавництво зробили всього 200 примірників, роздало по закладам для дітей. Це трудомістка робота, але це для мене дуже важливо.» 
Третя книга, «Гра в пацьорки», яку представила Ірен – теж дитяча. Але історія у неї інша. Колись, з п’ятого класу, вона та її подруга писали разом у зошиті уявні пригоди, мандри. Вона зберігала цей зошит все життя, і тільки 37 років потому прочитавши його зрозуміла – що це може бути цікаво дітям, бо написано дітьми, а дитяче розуміння – воно особливе. Так виникла ця книжка, вона різнокольорова, подарункова. Там навіть є ілюстрація у вигляді дитячої фотографії Ірен та її подруги.

Також презентував свій новий диск, з авторськими піснями чоловік Ірен – Ігор Жук.
Збірка називається «Лист» . Це по суті копія попередньої роботи, але різниця у тому що минула була «самвидавом» а ця вже має пристойний тираж, і зроблена нормально. Хоча у видавців є плани – у червні зробити ще одне видання цього диску, ще більшим тиражем, і додавши до нього кілька нових пісень. Ігор Жук має близько 400 авторських пісень, але випускати їх у світ почав нещодавно.
Диск названий за іменем першої пісні. Лист цей пише українка Марічка, заробітчанка, яка працює у Італії, до свого чоловіка, гуцула Іванка. Про життя, кохання, сум і вибори. Взагалі з цією піснею виникла цікава історія. Пісня-вірш – переможець літературного конкурсу «Коронація слова». Але роботи на участь у ньому подають під псевдонімом. І ніхто не знає авторів до церемонії нагородження. Всі члени журі були переконанні що автором «Листа» є жінка, а коли дізнались, що це Ігор, то були спантеличені.

Пісні у диску можуть здатися релігійної тематики через їх назви, і наче про історії часів І.Христа, але насправді у них йдеться про Україну, український народ, його життя, проблеми.

Взагалі І.Жук за професією – фізик, у космічній галузі. Крім того він сценарист та член спілки кінематографів України.

Разом, у тандемі Ірен та Ігор почали виступати з осені 2010-го року. Вона розповідає уривки своїх книжок, він співає свої пісні. Її остання книга «Мандрівки без сенсу і моралі» містить і те і інше. Коли вона зупиняє розповідь – починає лунати його пісня. Поки один працює з глядачами, інший має змогу перепочити. Як каже Ірен,щоб глядачам не набридало слухати мої балачки. Публіці такий тандем подобається – вони мають своє коло глядачів, читачів, слухачів.
Обоє охоче відповідали на запитання всіх присутніх, жваво роздавали автографи і фотографувалися з прихильниками. Та обіцяли повернутись у Житомир восени.









>

related posts

ВК